Емоційний інтелект проти штучного: як навчити дітей розпізнавати свої емоції

Що таке емоційний інтелект?

Емоційний інтелект — це здатність розпізнавати свої почуття й емоції, розуміти, чому вони виникли і як я на них реагую, а також талант «зчитувати» стан і настрій співрозмовника. Саме емоційний інтелект дає нам гнучкість — ми пристосовуємося до нових умов, займаємося самоосвітою і змінюємо професії та види роботи, здобуваємо нові знання і навички у процесі роботи. Емоційний інтелект і сам є навичкою, яку можна і треба розвивати в собі та дітях.

Щоб краще зрозуміти це явище, його «розібрали» на 5 елементів:

Self Awareness — усвідомлення себе: здатність аналізувати, що відбувається з нашими емоціями у цю мить. Уявіть ситуацію: у вас був довгий робочий день, щось вам не вдалося, ви прийшли додому роздратовані і усе це вилили на своїх близьких. Людина, що здатна до самоусвідомлення, розуміє свій стан, розуміє причини своєї поведінки і може попросити вибачення і залагодити конфлікт.

Self-regulation — самоконтроль: людина із високим емоційним інтелектом здатна не лише відстежувати свої емоції, але й стримувати їх — зупинятися за мить до того критичного моменту, коли хочеться зірватися на комусь.

Empathy — емпатія: здатність людини «взути чужі черевики» — поставити себе на місце іншого. Ця складова особливо важлива у спілкуванні з дітьми — коли намагаємося уявити себе у віці дитини, ситуація виглядає зовсім інакше. Це також уміння не поспішати з висновками. Адже дуже часто ми робимо висновки на підставі лише зовнішніх чинників. Тоді як люди з високим емоційним інтелектом намагаються розібратися глибше, ставлять питання і хочуть дійти до суті.

Motivation — мотивація: здатність мотивувати себе та інших.

Social skills — соціальні навички: комунікація, впевненість у собі.

Що таке почуття і емоції?

І те, і інше ми переживаємо. Але почуття — це те, що може тривати довго, емоція — це реакція, і вона зазвичай триває 5–7 секунд. Найпростіший спосіб розрізняти ці два поняття, це підставляти слово «спалах» — спалах гніву, спалах захвату, спалах відрази, огиди — усе це будуть емоції іншими словами, реакція, зовнішній прояв нашого внутрішнього стану.

Емоції — це data — важлива інформація про людину. Подивіться на себе у дзеркало протягом хвилини. Що ви там бачите? Ви бачите зовнішнє — риси обличчя, зморшки, макіяж. Те саме бачать люди, коли спілкуються з нами. Дуже часто саме на основі цих зовнішніх факторів ми робимо висновки. Якщо дитина вранці не поснідала, або отримала стрес, бо батьки накричали на неї, у школі вона принесе зовнішній прояв, тоді як справжніх внутрішніх переживань ми можемо не знати.

Брак емоційності—тривожний симптом, який свідчить про якусь травмуючу або неприпустиму для особистості дитини ситуацію.

До списку базових соціальних компетенцій на­лежить емоційний інтелект. Він полягає в умінні відтворювати почуття, висловлювати їх. Невміння розпізнавати почуття інших призводить до того, що дитина не звертає увагу на оточення і поводиться без урахування його емоційного стану.

Як розвиваються емоції дитини?

Коли дитина з'являється на світ, у неї вже є три вроджені емоції: страху (коли існує загро­за), гніву (колі в дитини немає свободи рухів), незадоволення (якщо дитина не отримає сигна­лів, що вона під захистом). Виявляються ці емоції плачем та спрямовані на самозахист і розвиток, Усі вони негативні. Позитивна емоція з'являється з комплексом пожвавлення десь у місяць від на­родження дитини, коли немовля виявляє радість від того, що бачить матір, У п'ять місяців малюк здатен відчувати огиду. У сім місяців у нього вже виявляється настрій, який залежить зазвичай від мами. У півтори року може бути вже образа, У два роки з'являються соціальні емоції: ревнощі, за­здрість, здивування, чуйність. У 5—б років дитина вже може сказати, що вона відчуває, за умови, коли з нею розмовляють про емоції та почуття.

У багатьох батьків виникає питання: «А наві­що взагалі займатися емоціями, якщо вони самі розвиваються?» Проте слід пам'ятати, що розви­ваються вони безпосередньо в спілкуванні: якщо дитину тільки годують і сповивають, у неї не ви­никає комплекс пожвавлення, дитина взагалі не відчуває позитивних емоцій. Такий малюк до 5 ро­ків більш схожий на звірятко: постійно похмурий, не усміхається, кусається, б'ється, оскільки все його спілкування зводиться до самозахисту.

У наш час такі діти — не рідкість. У мами — кар'єра, плани, навчання, своє життя, у якому міс­це дитині не заплановано. Бабуся теж ще молода і не поспішає все кинути заради онука, у якого дитинство — найважливіший період для розвитку базової довіри до світу, позитивних емоцій, таких як радість, здивування, цікавість. У цей період необхідно спілкуватися з цією маленькою, нічого не розуміючою дитиною, приймати, розуміти, сприймати, відчувати, радіти і передавати свою радість, надихати своєю радістю.

1. Розмовляйте з дітьми про почуття і емоції.

Коли запитуєте у дитини, як справи, можете почути — погано або добре. І за цим «погано» або «добре» стоїть цілий спектр емоцій і почуттів. А тепер уявіть себе у кабінеті лікаря — ви кажете, що у вас щось болить, і тоді лікар починає розпитувати, як саме болить: коле, ріже, тягне, ниє, постійно чи раптово тощо. Лікар намагається з’ясувати якомога точніше, де саме і як болить. Те саме треба робити з емоціями: просіть дитину дуже точно описати свої почуття і реакції на них: ти відчував смуток чи роздратування, розчарування чи дискомфорт, чи байдужість, чи радість, чи захват.

2. Ведіть словник емоцій

Емоційний інтелект пов’язаний із розвитком нашого словника емоцій. Що точніше ми можемо описати свій стан, то кращі інструменти даємо близьким нам людям для допомоги нам. Дозволяти взаємодіяти із собою — це також частина емоційного інтелекту. Напишіть разом із дитиною в одному стовпчику перелік почуттів, а навпроти — перелік можливих реакцій на ці почуття: сльози, сміх, ступор, зніяковіння, кривляння.

3.Створіть тілесну мапу емоцій

Емоції проявляються через голос, тіло і слова. Емоція завжди первинна, і обманути своє тіло ми не можемо — воно завжди видаватиме емоцію. Допоможіть дитині створити власну мапу емоцій: де у тілі відчувається напруження\жар, коли ти у гніві, коли ти у захваті? Як реагує твоє тіло, коли переживаєш головні 6 почуттів: злість, страх, відразу, щастя, печаль, здивування. Вже готові мапи можна знайти в мережі, але важливо створити свою індивідуальну.

4. Навчіться розуміти погляд

Оберіть фото поглядів різних людей і попросіть дитину описати, що вона відчуває, коли бачить цей погляд. Ви можете здивуватися, як погляд дорослого впливає на дитину, особливо, якщо дорослий дивиться згори вниз. Зоровий контакт — це перша точка дотику із людиною, те, що дозволяє ввести людину у вашу зону комфорту і спілкування. У школах Ізраїля дуже поширена практика, коли навіть директор школи, розмовляючи з учнем, присідає, щоб бути на рівні очей дитини. Це допомагає створити ситуацію довіри.

Коли намагаємося уявити людину чи світ майбутнього, забуваємо, що майбутнє уже настало, ми живемо у ньому. Наш простір і життя стають дедалі більше автоматизованими, і лише високий емоційний інтелект здатний дати раду цьому виклику.

Вправи

«Ласка»

Хлопчик з усмішкою гладить та притискає до себе пухнастого котика. Кошеня мружить очі від задо­волення, муркоче й виявляє прихильність до свого господаря тим, що треться головою об його руки.

«Нова лялька»

Дівчинці подарували нову ляльку. Вона рада, весело скаче, кружляє з нею, грається (хлопчик— з новою машинкою). Звучить весела музика.

Щоб навчити дитину розуміти свої емоції та переживання інших людей, проводжу різні пси­хологічні ігри з книги «Психогімнастика для дошкільнят»

( автор - Чистякова)

Гра «Сміятися забороняється»

Гравці сідають у ряд. Ведучий стає перед ними. Його завдання полягає в тому, щоб по черзі підійти до кожного гравця й змусити його заговорити або усміхнутися, Для досягнення своєї мети ведучий може використовувати що завгодно. Однак йому не дозволено ні до кого доторкатися й, звісно, сам не має права гово­рити. Тим, кого потрібно розсмішити, не мож­на відвертатися й заплющувати очі. Якщо той, хто водить, домагається успіху, він міняється місцями з тим, кого змусив усміхнутися або заговорити.

Гра «Обійми»

Ця гра дозволяє фізично виявляти свої по­зитивні почуття, тим самим сприяючи розвитку згуртованості. Сором'язливим малюкам ця гра допомагає зблизитися з оточенням.

Ведучий: «Сядьте, будь ласка, в одне велике коло. Скажіть, як би ви висловили своє добре став­лення до м'якої іграшки? Правильно, узяли б її на руки. Я хочу, щоб усі ви добре ставилися одне до одного й дружили між собою. Виявіть свої дружні почуття до оточення за допомогою обіймів. Може, хтось із вас не захоче, щоб його обіймали. Тоді дай­те нам знати. Інші учасники гри не торкатимуться вас. Я почну з легеньких обіймів і сподіваюся, що ви допоможете мені перетворити ці обійми на більш міцні й дружні. Коли обійми "дійдуть до вас, ви можете додати до них дружності, щоб усі ми зробили наші гарні взаємини ще більш міцними».

Дружні обійми передаються по колу, доки не «повернуться» до ведучого.

Гра «Танцюючі руки»

Ця гра дає можливість виявити свої почуття й внутрішньо розслабитися.

Для гри знадобляться аркуші обгорткового паперу або старих шпалер, ліпка стрічка, кольо­рова воскова крейда.

Розкладіть обгортковий папір або шпалери довгою смугою на підлозі. Кожний гравець бере по два кольори крейди, які йому подобаються. Потрібно лягти спиною на розкладеній папір так, щоб руки від кисті до ліктя були над папе­ром. Іншими словами — так, щоб мати простір для малювання. Заплющити очі й обома руками малювати на папері По закінченні подивитися, що вийшло.

Гра «Тух-тиби-дух»

У цій грі наявний комічний елемент. Хоча діти мають вимовляти «тух-тиби-дух» сердито, через певний час вони не можуть не сміятися. Грати в цю гру добре у два тури.

У першому турі протягом трьох хвилин усі повинні ходити по кімнаті й дуже сердито гово­рити одне одному: «Тух-тиби-дух» і також дуже сердито відповідати: «Тух-тиби-дух».

У другому турі гри всі стають в один ряд, і пер­ший учасник підходить до кожного й говорить «тух-тиби-дух» із різними інтонаціями. Учасник, який стоїть у ряду, відповідає теж з інтонацією за бажанням.

Після цього останній учасник міняється міс­цями з тим, який до всіх підходив. І гра продо­вжується.