«Первинна соціалізація дитини у родинному середовищі»

Первинна соціалізація – це та соціалізація, якої індивід зазнає в дитинстві і завдяки якій він стає членом суспільства, це етап, коли відбувається становлення особистості на рівні ще нерозвиненої свідомості.

Вторинна соціалізація – це кожний наступний процес, що дозволяє вже соціалізованому індивідові входити в нові сектори життєдіяльності. Обидва ці етапи соціалізації мають декілька стадій, які відповідають переходу від одного соціально – вікового статусу до іншого. Особливе значення у формуванні особистості має первинна соціалізація. Засвоєне в дитинстві визначає весь подальший життєвий шлях людини. Дитинство – це сенситивний період у розвитку особистості, дуже сприятливий для засвоєння новацій (як позитивних, так і негативних). Нереалізовані можливості цього періоду втрачаються назавжди.

Про те, що дитина несоціальна, соціально некомпетентна свідчить її відстороненість від інших, небажання та невміння спілкуватися, прагнення усамітнитися, уникати будь – яких контактів, відсутність інтересу до людей, що навколо. В кожній групі дитячого садка є діти, яким складно адаптуватися до життя в широкому колі однолітків, встановити дружні відносини з ними. Вони більшу частину часу проводять на самоті Дорослому не варто залучати таку дитину до групової діяльності примусово, силою своєї влади. Це не тільки не дасть бажаного ефекту, а може підірвати її довіру до дорослих, посилити тенденцію до уособлення.

Таким чином, якщо дитина хоче побути на самоті, дорослий має рахуватися з 2 цим і надавати їй таку можливість

Тут уже кожна конкретна ситуація має підказати дорослому найоптимальніше рішення. Головне – не нав’язувати перебування у колі однолітків, а запрошувати до контактів з ними. Слід знайти способи привернути увагу дитини до чеснот, умінь, моральних якостей однолітків, щоб вона сама захотіла спілкуватися з ними – всіма одночасно або з кимось конкретним.

Первинна (рання) соціалізація здійснюється в сім’ї. Дитина народжується в сім’ї, у певних батьків. Саме тут вона починає засвоювати перший соціальний досвід. Зміст і характер цього соціального досвіду залежить від духовного багатства батьків, їх моральних і життєвих цінностей, від усвідомлення родиною відповідальності перед малюком за “якість соціалізації”, яку вона їм забезпечить. Механізм соціалізації, яким володіє родина, об’єктивно закладений у самій її структурі, а також у виховній функції сім’ї. Характерною особливістю дітей дошкільного віку є наслідування дорослих. Світ дорослих людей захоплює дитину. Вана бачить в дорослому перспективи свого розвитку, шукає свій ідеал. Природне засвоєння дитиною соціального досвіду шляхом наслідування батьків, близьких людей, які є для неї авторитетними дорослими, а також засвоєння норм і правил поведінки, взаємин з ровесниками і дорослими відбувається у співвідношенні з постійним підкріпленням – заохоченнями або засудженнями. Вони сприяють формуванню у дитини її власного морального критерію світу.

Виховання в сім’ї забезпечує становлення статевої ідентифікації: дитина співвідносить себе з одним із батьків своєї статі і присвоює притаманні цій статі форми та способи поведінки. Родина відіграє кардинальну роль в соціалізації особистості дитини, задовольняючи її потреби в емоційному захисті, довірі, первинній інформації про соціальний світ і світ природи, про конкретні події, факти, взаємини, що є характерними для сучасного періоду функціонування людського суспільства. Щоб ефективно впливати на процес соціалізації, батьки повинні забезпечити умови для всебічного розвитку дітей, формування уявлень про соціальний світ і про самих себе в ньому, виховання соціальних почуттів, оцінювального ставлення до навколишнього світу, подій і явищ, фактів, які відбуваються в ньому, формування активної позиції, оптимістичного світовідчуття і здібності до перетворювань, творчості.

Соціалізація дитини, розкриття і укріплення усіх даних властивостей дитячої природи знаходяться в прямій залежності від благополучного середовища сімейного виховання. До умов, які сприяють формуванню у дітей соціального досвіду варто віднести спілкування батьків з дітьми, у процесі якого розширюються їх знання про соціальний світ. Батько і мати виконують дві функції: вони є 1 - носіями соціального досвіду, норм і правил суспільного життя, знань про світ і 2 - організаторами виховання і навчання дітей. Обидві функції реалізуються в двох формах: стихійно і цілеспрямовано. Батьки мають достатньо великий досвід життя в суспільстві, в якому поєднано все те, що накопичено людством в культурі, в традиціях, побуті, моральних цінностях і усвідомлено та прийнято ними. Спілкуючись з дорослими, дитина спостерігає за їх діяльністю, орієнтується на їх оцінки, бачить їх вчинки. Якщо це навіть не спрямовано на дитину, вона все ж таки переймає досвід батьків. Особливо якщо малюк не байдужий до дорослого, любить його. Функція “дорослий – носій цінностей” може реалізовуватися і цілеспрямовано. Це відбувається тоді, коли батьки акцентують увагу дитини на власних оцінках, ставленнях, вчинках, стають зразком для наслідування. Така демонстрація вимагає великого такту, почуття міри, особливо, якщо справа стосується моральних явищ. З точки зору педагогіки і психології зазначена функція надзвичайно важлива для розвитку особистості.

Друга функція батьків у соціалізації особистості дитини - функція організатора передачі соціального досвіду. Батьки можуть цілеспрямовано організовувати виховання і навчання своїх дітей, збагачуючи й удосконалюючи їх соціальний досвід, якщо замислюються над тим, що і як вони хочуть виховати у своїй дитині, свідомо вивчають психолого-педагогічну літературу, консультуються зі спеціалістами. На жаль, це частіше буває тоді, коли батьки з’ясовують якісь відхилення у розвитку дитини.

Важливим факторам соціалізації особистості дошкільника є створення умов для змістовної діяльності, яка забезпечить дитині можливість активно пізнавати довкілля і самій ставати часткою соціального світу. Діяльність дає можливість оволодівати знаннями про соціальний світ, виявляти своє ставлення до природи, предметів, людей, суспільних подій і явищ, набувати практичних навичок взаємодії з навколишнім світом. У процесі спільної з дорослим та іншими дітьми діяльності дитина оволодіває соціальним досвідом. Діяльність сприяє розвитку активності, дає дитині можливість бути самостійною у пізнанні соціального світу, забезпечує умови для формування особистісних якостей, які характеризують дитину як вищу, соціальну істоту . Кожний вид діяльності (спілкування, гра, праці, навчання, художня діяльність та ін.) має потенційні педагогічні можливості. Відтворюючи в грі події соціального світу, дитина стає ніби його учасником, знайомиться з ним, діє активно. Вона щиро переживає усе те, що відтворює у грі, це і складає силу виховного впливу гри. Саме тому питання керівництва грою є важливим для батьків.

Джерелом виявлення соціальних емоцій є зображувальна діяльність дітей. Однак їх зародження зумовлене, насамперед, враженнями, які дитина отримала у процесу взаємодії з соціальним світом. Від того, як дитина сприйняла соціальні явища, яке у неї склалося ставлення до них, залежить характер їх відтворення, вибір кольорів тощо. Прилучатися дитині до світу людей в реальному плані сприяють такі види діяльності, як предметна діяльність, праця, спостереження.

Забезпечення умов для предметної діяльності у період раннього дитинства й співробітництво в ній батьків з дитиною сприяє розвитку пізнавального інтересу, орієнтації дитини в довкіллі.

Соціальний досвід дитини збагачується у процесі трудової діяльності. Її цінність для соціалізації особистості дитини в тому, що, по-перше, оволодіння трудовими навичками, трудовою діяльністю дозволяє дитині самостійно забезпечити собі життєво важливе функціонування, по-друге, трудова діяльність сприяє розвитку вольових якостей, формуванню умінь прикладати зусилля для досягнення мети, що надзвичайно важливо для людини. Трудова діяльність сприяє також розвитку творчості не тільки на рівні уяви, як у грі, а й на рівні отримання матеріальних результатів творчості.

Організовуючи виховання дітей, батьки повинні забезпечити умови для спостережень, які у процесі пізнання дитиною соціального світу також виконують функцію діяльності, адже у малюка є мотив, мета, своєрідний процес і результат. Спостереження збагачують соціальний досвід дітей.

Отже, виховання в родині, яка є соціальною єдністю, має певні сімейні традиції, високі гуманні ідеали, виявляє повсякденну турботу про дітей і забезпечує умови для її розвитку, процес соціалізації особистості відбувається ефективно, що в свою чергу створює передумови для її успішної адаптації в дитячому колективі у дошкільному виховному закладі.

На жаль, для спілкування з дітьми батькам не завжди вистачає часу. Негативно впливає на процес соціалізації особистості дитини відсутність у родині бабусь, дідусів, братів і сестер. До причин, які викликають негативну поведінку дітей слід віднести фізичні покарання і залякування. Замкнутість батьків у більшості випадків співпадає з ізоляцією дитини від ровесників. Звуження сфери міжособистісних стосунків з однолітками негативно впливає на формування соціального досвіду і розвитку особистості дитини. Негативні особистісні якості, нестриманість, агресивність дитини, неввічливість у стосунках з ровесниками і дорослими часто детерміновані неадекватною самооцінкою, яка сформована в сім’ї. Як невпевненість, так і самовпевненість дитини є результатом невміння батьками виявляти любов і повагу до дітей. У багатьох родинах між батьками і дітьми – холодні, стримані стосунки, панує диктат над дитиною і вимогливість вважається найбільш ефективним методом виховання. Ось і приходить в дитячу групу безініціативна, невпевнена, самотня дитина, яка без педагогічної корекції “не зможе себе знайти”. У деяких родинах вважають, що їхнє “чадо” найрозумніше, найкраще, найвихованіше. Це призводить до завищеної самооцінки і відповідно до конфліктів з ровесниками . У процесі дослідження нами встановлено, що майже кожний конфлікт зумовлений дефіцитом спілкування, відсутністю співпраці дитини з батьками, у якій вона б задовольнила свої потреби (у більшості випадків вони пов’язані з грою). Неможливість реалізації потреб спричинює порушення розвитку емоційної сфери дитини, її внутрішній дискомфорт, який уповільнює процес соціалізації, стимулює негативні почуття, напружені афективні стани, різко знижує активність, ініціативність дитини. Більшість сучасних батьків вважає, що у дітей слід формувати ділові, прагматичні якості. Однак спостереження за між особистісними стосунками дітей свідчать, що найбільш популярні у групі ті діти, у яких сформований соціальний досвід і такі особистісні якості, як доброта, чуйність, доброзичливість, взаємодопомога тощо. Вивчення умов виховання і соціалізації особистості дитини в родині сприяє ефективній корекції процесу соціалізації дитини в умовах дошкільного виховного закладу, а також пропаганді кращого досвіду родинного виховання серед батьків. Проводячи різноманітні форми роботи з батьками (бесіди, консультації, дні відкритих дверей, семінари-практикуми, лекторії тощо ), педагог повинен переконувати їх в тому, що диктат і опіка у вихованні дітей є негативною школою формування особистості та її соціального досвіду. Найбільш оптимальний тип сімейних взаємин – це співробітництво, яке є протилежністю деспотизму і невтручанню.

Отже, якщо ми серйозно хочемо змінити на краще стан нашого суспільства, маємо пам’ятати що виховання дітей – відповідальна, кропіткої, щоденна праця, результат якої значною мірою зумовлений реальними міжлюдськими стосунками, у які дитина включається з перших днів свого життя й активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

"Розвиток навичок соціалізації дошкільників"

Умови сьогодення ставлять перед особистістю багато завдань та вимог. Особливо вимогливим є навколишнє соціальне середовище, адже для успішної життєдіяльності потребується різнобічна сумісність із навколишнім. Варто зазначити, що внаслідок зміни суспільних орієнтирів та відносин усталена система вартостей і способу життя людей сьогодні об’єктивно потребує певного переоцінювання й усвідомленого переосмислення. Тому для психологів та педагогів одним із завдань є пошук нових підходів до розв’язання проблеми введення дитини у соціальне середовище, тобто до світу людей. Під час взаємодії з оточуючими відбувається соціалізація дитини, засвоєння нею відповідної системи цінностей, норм національної та загальнолюдської культури. Крім цього, спілкування виконує важливу роль у виникненні та розвитку самопізнання і самооцінки. Прагнення до самопізнання і самооцінки виникає у процесі спілкування дітей спочатку з близькими дорослими, а після 3-х років — і з однолітками.

У процесі спілкування дитина отримує можливість за допомогою дорослих і однолітків оцінити себе в різних сферах життєдіяльності. Самооцінка дошкільника, як «лакмусовий папірець», відображає взаємини, що не тільки безпосередньо адресовані дитині, але й загальну атмосферу взаємин між усіма членами дитячого колективу. Тому дитячий сад розглядається як основний інститутсоціалізації.Найбільш актуальне завданнядошкільноїосвіти - створення умов для успішноїсоціалізації вихованців.

Першою умовою для успішної соціалізації є використання здоров'язберігаючих технологій:

· різні види загартовування

· традиційні і нетрадиційні заняття із серії«Здоров'я»,

· комунікативні ігри,

· організація рухової активності протягом дня,

· динамічні паузи,

· хвилинки релаксації,

· гімнастика після сну,

· масаж,

· ігри,

· казкотерапія,

· музикотерапія,

· пальчикові ігри.

Друга умова:реалізація загальноосвітньої програми, педагогічно доцільне побудовуосвітнього процесу через спільну з педагогом і самостійну дитячу діяльність. Основним засобом спільної діяльності є спілкування, партнерство, яке дає можливість включити дітей виконання реальних справ, участь в проектах. Вже традиційно у нас в дитячому саду ведеться комплексно-тематичне планування, експериментування, ігрові навчальні ситуації, діти беруть участь в конкурсах, акціях.

Третя умова- емоційне благополуччя дитини, комфорт в його душі (висока самооцінка, орієнтація на досягнення цілей, наявність позитивних емоцій). Ми намагаємося створити атмосферу, комфортну для кожної дитини, яка сприяє розвитку індивідуальності, досягнення життєвого успіху.

Четверта умова - розвиток комунікативної компетентності т. Е. Здібності встановлювати і підтримувати необхідні ефективні контакти, співпрацювати, слухати, чути, висловлювати власні емоції, розпізнавати емоції, переживання інших людей. Такі навички дають дитині можливість відчувати себе комфортно в будь-якій обстановці.

П'ята умова. Доцільне наповнення предметно-просторового середовища. Вимогидо предметно-просторовогосередовища: відкритість, гнучке зонування, стабільність - динамічність, полі функціональність, гендерний підхід.

Шоста умова - одне з найважливіших - професіоналізмвихователіві всіх педагогів ЗДО. Доброзичливе ставлення до дитини, позитивне ставлення до життя, прагнення до кращого, бажання зрозуміти дитину і допомогти йому, грамотне педагогічновиправдане побудовуосвітнього процесу.

Виховує тільки той,кому діти довіряють, кого поважають, образу якого несвідомо намагаються наслідувати.

Величезна роль у розвитку тавихованнідитини належить грі. Вона є ефективним засобом формування особистостідошкільника,його морально - вольових якостей, у грі реалізується потреба взаємодії зі світом, формується довільна поведінка, мотивація і багато іншого. Гра - це провідний вид діяльності,найбільш ефективна формасоціалізації дитини, в грі закладаються основи майбутньої особистості. Гра допомагає входженню дитини в суспільство. Через гру дитина знайомиться з відносинами людей, різними професіями, пробує себе в різнихсоціальних ролях.

Дитячі ігри надзвичайно різноманітні за змістом, характером, організації. Всі види ігор можна об'єднати в дві великі групи, які відрізняються мірою безпосередності участі дорослого, а також різними формами дитячої активності.

Перша група - це гри, де дорослий приймає непряму участь в їх підготовки та проведення. Активність дітей (за умови сформованості певного рівня ігрових дій і вмінь) має ініціативний, творчий характер - хлопці здатні самостійнопоставити ігрову ціль, розвинути задум гри і знайти потрібні способи рішення ігрових завдань. У самостійних іграх створюються умови для прояву дітьми ініціативи, яка завжди свідчить про певний рівень розвитку інтелекту.

Ігри цієї групи, до яких можна віднести сюжетні і пізнавальні, особливо цінні своєю розвиваючої функцією, що має велике значення для суспільства психічного розвитку кожної дитини. Сюжетно рольова гра-це особлива діяльність дітей, специфіка якої носить умовний характер, що заміщає по відношенню до справжньої, серйозної діяльності. У ній діти відтворюють навколишній світ, дії і відносини людей, події, з ними відбуваються. Відтворення здійснюєтьсяза рахунок ігрових дій, ігрових ролей, ігровий(предметної)ситуації. Воно дозволяє дітям реалізувати сюжетне подія (або мета подій, що визначає смисловий контекст гри. Якщо придивитися як грають діти, а найчастіше вони в ігровій формівідтворюють побут дорослих-грають в магазин, в доктора, в дитячий сад, в школу, в дочки- матері. При створенні уявної ситуації в грі дитина вчиться брати участь усоціальному житті,«приміряє»на себе роль дорослого. у грі відпрацьовуютьсяваріанти вирішення конфліктів, висловлюється невдоволення або схвалення, діти підтримують один одного-то є вибудовується модель світу дорослих, в якому діти вчаться адекватно взаємодіяти.

Друга група - це різні навчальні ігри, в яких дорослий, повідомляючи дитині правила гри або пояснюючиконструкцію іграшки,дає фіксовану програму дій для досягнення певного результату. У цих іграх зазвичай вирішуються конкретні завданнявиховання і навчання:вони спрямовані на засвоєння певного програмного матеріалу і правил, яких повинні дотримуватися грають. При організації гри передвихователемпостають і інші важкіпитання:кожнійдитині хочеться бути головним, але не всі вміють рахуватися з думкою товаришів, справедливо вирішувати спори. Вибір організатора вимагає великої уваги. Не кожен може впоратися з цією роллю. Але у всіх дітей необхідновиховуватиактивність і організаторські вміння.

Батьки - другий інструмент і засібсоціалізації дошкільнят.Батьки – авторитет вдошкільному віці, тому батьківський приклад досить вагомий для дитини. Сім'я - головна школа життя, благополучна сім'я - незамінна школа життя. Сім'я ідошкільнийзаклад - два найбільш важливих інститутусоціалізації дошкільнят.Для розвитку дитини необхідна взаємодія сім'ї та дошкільного навчального закладу. Удошкільномузакладі дитина отримує всебічну освіту, набуває вміння взаємодіяти з іншими дітьми і дорослими, проявляти власну активність.Основна особливість сімейноговиховання- емоційний мікроклімат сім'ї, завдяки якому у дитини формується ставлення до себе, визначається почуття самоцінності, з'являються ціннісні орієнтації та світогляд.Дошкільнаустанова покликана допомогти, підтримати, направити і доповнитивиховнудіяльність батьків. Життя показує, що діти шкільного віку, пройшовши етап першоїсоціалізації в дитячому садку,вже помітно відрізняються всвоїй поведінці віддошкільнят.Вони стають активними учасниками життя суспільства; беруть участь в житті колективу, займаються в групах, відгукуються на прохання або пропонують свою допомогу самі, дають і слухають поради, цікавляться життям дорослих зі свого оточення. Все це наслідки поступової і грамотної активізаціїсоціального пізнання за допомогоюдорослих:пізнання себе, навколишнього світу і взаємодія з ним.

«Соціалізація – навчання жити в суспільстві»

Дошкільний вік — період, коли в дитини формуються уявлення про навколишній світ, явища суспільного життя, взаємини між людьми. Вступаючи у життя, малюки мають засвоїти багато правил, які склалися в суспільстві. Й допомогти їм у цьому маємо ми — педагоги.

У доступній формі намагаємося ознайомлювати своїх вихованців із законами гуманного ставлення до людей, нормами поведінки в суспільстві, правилами бережливого ставлення до природи, своїх речей, предметів побуту, керуючись рекомендаціями Базового компонента дошкільної освіти України та Законом України "Про соціальну роботу з дітьми та молодцю".

Життя малюка сповнене різноманітних, складних для нього ситуацій та перешкод. І саме дорослі мають на вчити знаходити вихід із них, почуватися впевнено й комфортно, бути готовими до труднощів та їх подолання, бо в житті, на жаль, не прилітає на допомогу квітк семипелюсткова.

Саме на дошкільний заклад покладається виконання замовлення сім'ї щодо формування соціального досвіду вихованців: з одного боку, діти мають набути навичок та практичних умінь для соціальної адаптації, а з іншого — навчитися вирізняти себе з-поміж інших, відстоювати свою індивідуальність, "не розчинятись" у групі однолітків.

Працюючи в підгрупах, наші дошкільнята мають можливість орієнтуватися одне на одного, зазирнути в робо' товариша, набувати навичок взаємодопомоги. В "комп ніях" або "сімейках" кожний знаходить максимально вигідні умови для колективного ділового спілкування. В таких мікрогрупах лідери активізують більш пасивних дітей, кожна дитина може виразити своє ставлення до товаришів, об'єктивно оцінити власні невдачі та успіхи.

Той, хто раніше виконав своє завдання, має можливість походити по групі та подивитись, як із ним справилися в інших підгрупах, порівняти з власними результатами.

Коли команди змагаються між собою, фішки-нагоро-ди вихователь кладе на середину загального столу кожної команди, незалежно від того, хто з дітей заробив цю фішку. Нашим вихованцям подобаються ситуації спільного пошуку, за яких водночас кожний з учасників може здійснити пробні дії з власної ініціативи.

Отже, виховуємо дитину не егоїстичним індивідуумом, колективістом, соціально компетентною особистістю.

Процес соціалізації передбачає пристосування дитини до навколишнього світу, суспільного середовища, засвоєння, привласнення нею знань, норм певного угруповання. І відбувається він у трьох основх сферах: ігрова діяльність, спілкування, свідомість.

Дошкільний заклад перший відкриває перед дитиною світ соціально-суспільного життя. Разом із родиною він бере на себе функції формування особистості.

Щоб полегшити складний і болісний процес адаптації малюків до навчального закладу, у нашому садку було створено Центр розвитку дитини "Розвивалки". Мета його роботи — збереження фізичного й психічного здоров'я малюка, формування його первинної життєвої компетентності.

На заняття у Центрі запрошуємо малюків мікрорайону, які готуються вступити до дошкільного закладу. Тут у них формуємо первинні навички соціалізації у грі та в різних видах діяльності (оздоровча гімнастика, заняття з логіки, мовлення, малювання, музика).

Робота в Центрі ведеться двічі на тиждень. Увесь час поряд із дитиною перебуває рідна людина (тато, мама, бабуся, дідусь), яка допомагає виконувати завдання, бере участь в іграх, спілкуванні. Коли дитина добре адаптується до однолітків, вихователя, спільної діяльності, вона переходить до загальної групи дошкільного закладу.

РОБОТА З ПЕДАГОГАМИ

Працюючи над проблемою соціалізації дітей, пам'ятаємо: як неможливо навчитися кататися на велосипеді без велосипеда, так і впровадження педагогічних інновацій потребує апробацій та тренування педагога. Мало почути або прочитати щось. Треба навчитися самому інакше мислити і діяти. Потім відпрацьовувати набуті вміння. Рольові Ігри, мозкові штурми, обговорення ситуацій, виконання проектів — ось неповний перелік форм методичної роботи, які пропонуємо вихователям. Нижче подаємо одну з них.

Соціалізація у період дошкільного дитинства

Заняття з елементами тренінгу з педагогами

Мета: дати вихователям знання про формування соціальної компетентності дітей.

Очікуваний результат.

Наприкінці заняття педагоги мають:

• Знати компоненти дитячої субкультури (дитячий фольклор, ігри, гумор, інтереси, мода, естетичні уявлення, правовий кодекс, спілкування).

• Продемонструвати вміння налагодити позитивне спілкування, активну та дружну роботу в команді.

• Запропонувати дидактичну гру з діагностики соціальної компетентності дошкільнят.

Обладнання та матеріали: маркери, аркуші паперу формату А-4, тексти для інсценізації, стікери або паперові смужки та скотч.

Попередня робота: ознайомитися з поняттями: субкультура, соціалізація, соціальна компетентність; з моделлю соціалізації дитини.

Орієнтовний план заняття:

1. Вступне слово, стартові завдання — 10 хв.

2. Робота у групах, презентації — 15 хв.

3. Підсумкове завдання — 10 хв.

4. Завершення тренінгу — 5хв.

5. Усього — 40 хв.

Вступне слово

Привітання до колег, оголошення теми заняття.

— Пригадаймо, яке слово ми найчастіше промовляємо щодня. Звичайно, слова можуть бути різними. Але, погодьтеся, найчастіше за інші ми говоримо слово "хочу". Так? У когось це "хочу" не дуже велике та голосне. Воно вміє потерпіти, зачекати, а в декого воно таке величезне, голосне, вередливе, що про нього знають, чують усі люди на вулиці, в крамниці, в дитсадку. От покажіть руками, яке завбільшки ваше "хочу".

Гра "По секрету всім-усім"

За допомогою гри "струмочок" вибираємо собі пару та розповідаємо одне одному свої секрети. Починати розповідь треба фразою: "Я хочу, щоб у мене було багато...", "Я хочу, щоб мені подарували..."

— А тепер складіть розповідь про свого товариша і перекажіть нам.

— Ось ми й дізналися про маленькі секрети своїх друзів, колег. Продовжимо. Об'єднаймося у три підгрупи — "Діти", "Батьки", "Вихователі" — за допомогою лічилки

"Зелений, жовтий, червоний" або якоїсь іншої.

Стартові завдання:

першій підгрупі ("Діти"): проінсценувати уривок "Відповідь" (за Василем Сухомлинським).

— Одного разу маленьке Курча знайшло великого Півня.

— Чому у чаплі довгий дзьоб, а в мене зовсім маленький? — запитало воно.

— Відчепися!

— Чому в зайця довгі вуха, а в мене навіть малесеньких немає?

— Не чіпляйся!

— Чому в кішки м'яка гарна шубка, а в мене якийсь жовтий пух?

— Відійди кажу! Замовкни!

— Чому навіть маленьке цуценя вміє вертіти хвостиком, а в мене ніякого хвостика немає?

— Та відчепися ж ти! — гримнув Півень.

— Чому в цапка є гарні ріжки, а у мене навіть поганеньких немає?

— Припини! Іди геть!

— Усе відчепися... геть ... припини! Чому всім маленьким дорослі відповідають на запитання, а ти — ні? — пропищало Курча.

— Тому що ти не запитуєш, а просто всім заздриш! — сердито відповів Півень. І це була чиста правда;

другій підгрупі ("Батьки"): посадити уявне жовте курча собі на долоню й спробувати його переконати.

Наприклад: "Дуже добре, що в тебе жовтий пух, тому що ..."; "Хоч у тебе короткий дзьоб, але ...";

третій підгрупі ("Вихователі"): дати пораду. Наприклад: "Не заздри іншим, а сам намагайся стати кращим", "Щоб виріс дзьоб, як у чаплі, треба ..."

Такі ігри допомагають краще зрозуміти себе та інших.

Руханка "Ящірка"

Рахуємося на робочі дні тижня, об'єднуємося по тр*. особи, із трійок утворюємо "ящірок". Для цього треба стати один за одним, покласти руки на плечі тому, хто попереду. На спину останнього прикріпити стікер (хві ящірки).

Правила гри. Якщо спробувати зловити ящірку за хвіст, вона втече і залишить хвіст у руках. У цій грі ви будете водночас і ящіркою, і мисливцем. Ваше завдання відірвати якомога більше хвостів у інших ящірок. Ящірка без хвоста виходить з гри. Переможуть ті, хто відірве найбільше хвостів, поки їхній хвіст на місці.

Основні завдання

Робота з літературою у підгрупах-"ящірках":

• Дитячі ігри

• Дитячий фольклор

• Дитячий гумор

• Релігійні уявлення

• Спілкування

• Правовий кодекс

• Дитяча мода

Підсумкове завдання

Групи "Діти", "Батьки", "Вихователі" об'єднуються висловлюють свої побажання щодо формування соціал ної компетентності дітей.

Висновок: формування соціальної компетентності дошкільнят здійснюють батьки, вихователі та дитяче ти вариство в навчально-виховній, Ігровій діяльності та повсякденній життєдіяльності.

Завершення тренінгу

Усі учасники стають у коло, беруться за руки та обігрують "Вдячний вірш" Марії Познанської.

Ведучий. — Я всміхаюсь сонечку:

Усі. — Здрастуй, золоте!

Усі піднімають руки вгору та повторюють:

— Здрастуй, золоте!

Ведучий. — Я всміхаюсь квіточці:

— Хай вона цвіте!

Усі. — Хай вона цвіте!

Ведучий. — Я всміхаюсь дощику:

— Лийся, мов з відра!

Усі. — Лийся, мов з відра!

Ведучий. — Друзям усміхаюся:

— Зичу всім добра!

Усі. — Зичу всім добра!

РОБОТА З БАТЬКАМИ

Навчання та виховання дитини — спільне завдання дошкільного закладу та родини. Родина відіграє важливу роль у підготовці до життя своєї дитини. І дошкільний заклад — ідеальний помічник батьків у цій важливій справі. Формування соціально-комунікативної компетентності дитини 6 років неможливе без набуття нею досвіду позитивного розв'язання життєвих колізій. Починаючи з раннього віку, діти постійно потрапляють у ситуації, з яких мусять знаходити вихід. Першочергове завдання педагогів і батьків — навчити малюків способів позитивного розв'язання різних проблем.

Вправляння в позитивному розв'язанні життєвих ситуацій

Тренінювє заняття з батьками

Мета: ознайомити батьків з методикою досягнення позитивних результатів, формування соціально-комунікативної компетентності дітей. Спонукати їх до партнерства у реалізації спільних завдань.

Стартові завдання

Вправа "Знайомство"

Мета: допомогти батькам краще пізнати своїх дітей, створити дружню атмосферу. Позитивно налаштувати їх на спільну роботу з педагогами.

Запропонувати батькам написати ім'я своєї дитини вертикально: згори вниз, а навпроти кожної літери записати якість дитини, що починається з цієї літери.

А — активний, адекватний, агресивний, азартний, артистичний...

Р — розумний, рухливий...

Т — творчий, технічний...

Е — емоційний, енергійний...

М — милий, малий...

Усі аркушики розмістити на загальному плакаті під назвою "Наша група".

Вправа "Інтерв'ю"

Мета : учити батьків об'єктивно оцінювати власну дитину (досягнення, особливості, найцікавіші моменти життя, те, що найбільше подобається дитині).

Батькам пропонують взяти одне в одного інтерв'ю про якийсь вчинок їхнього сина або доньки, що їх здивував, розсмішив, зворушив, і потім переповісти одержану інформацію присутнім.

Гра "Чарівна мотузочка"

Мета: обговорити комунікативні та конфліктні фактори, вправлятися в роботі у малих соціумах.

Об'єднати батьків у дві підгрупи, роздати їм малюнки із зображенням того, як поводяться діти або літературні персонажі у різних ситуаціях.

Завдання групам — записати якнайбільше:

першій підгрупі — конфліктних факторів, що підвищують вразливість дитини;

другій підгрупі — факторів, що допомагають уникнути конфліктів.

Вправа "Наші очікування"

Мета: з'ясувати очікування батьків щодо ролі дошкільного закладу у вихованні дітей.

Батьки працюють у двох групах.

Перша група має визначити, що дитсадок може дати їхнім дітям.

Друга група — обговорити, від чого дитсадок може захистити дітей.

Учасники зачитують свої очікування та наклеюють їх на плакати. Обговорення на тему "Чи всі очікування батьків можна задовольнити ігровою та навчальною діяльністю?" (Позитивним прикладом, допомогою, бесідою ...).

Висновок: наше спільне завдання — не тільки дати дітям знання, а й сформувати та розвинути особистісні якості кожної дитини.

Притча "Крамничка можливостей"

Одного разу чоловікові наснилося, начебто він ішов містом і зайшов до крамнички. Він довго ходив між полиць, на яких лежали різноманітні екзотичні овочі та фрукти, що приголомшували незвичайним виглядом, яскравими кольорами, ніжними пахощами.

Але варто було чоловікові взяти з полички плід, як той одразу перетворювався на крихітне зернятко. Тоді він звернувся до продавця:

— Дайте мені, будь ласка, ось той фрукт.

Але господар відповів:

— Ми не продаємо плодів, ми торгуємо насінням.

Мораль: кожен має у своєму житті багато можливостей, але головне— реалізувати їх.

Заняття з батьками з елементами тренінгу є першою сходинкою на шляху формування відповідальності тат і мам за соціалізацію дітей.

Ми впевнені: саме тільки перебування наших Надійок, Оксанок, Сергійків, Петрусів у культурному середовищі не зробить їх добрими, милосердними, гуманними. Потрібна систематична, копітка, повсякденна робота батьків та педагогів, щоб навчити дітей поводитися у різних життєвих ситуаціях за законами Добра, Краси, Ввічливості, Людяності. Адже соціалізація — складний і багатогранний процес, який триває все життя людини, а його основи закладаються в дошкільному дитинстві.

Як допомогти дитині здолати агресію

Ніколи не ображайте та не принижуйте дітей. Погрози та фізичні покарання також тримайте під забороною. Діти запам’ятовують усе, що ви робите та говорите, беруть звас приклад, як поводитися у випадку агресії. Тож не провокуйте дошкільників власною поведінкою.

Вправляйте дітей у вмінні проявляти терплячість, витримку, емоційну сприйнятливість. Пояснюйте доцільність коректної, неагресивної поведінки в конфліктних ситуаціях. Сприяйте формуванню навичок миролюбності, доброзичливості.

Заохочуйте дітей відчувати задоволеність від власної спроможності утримувати агресію. Так вони зможуть реалізувати свій природний потенціал і не порушать моральні норми та інтереси інших. Використовуйте творчі завдання, вправи, взаємооцінку, малювання автопортрета тощо.

Збагачуйте знання дошкільників про причини та наслідки агресивної поведінки до оточення та них самих. Використовуйте дидактичні ігри, бесіди, мультфільми, художню літературу відповідної спрямованості.

Поглиблюйте уявлення дітей про вміння долати агресію, утримуватися від негативних емоцій, образливих слів, погроз, тиску на інших. Наголошуйте на тому, що це важливо для життєвого успіху.

Навчайте дітей правильно реагувати на емоцію, а не пригнічувати її. Часто діти проявляють агресію фізично, бо не знають, як можна висловлювати негативні почуття по-іншому. Запропонуйте дитині соціально прийнятні способи прояву почуттів. Поясніть, що про них можна говорити і не обов’язково одразу битися.

Спостерігайте за відповідними проявами дітей, спільно їх обговорюйте. Приділіть увагу аналізу переживань нападника і жертви, запропонуйте порівняти їх і скласти оповідання про себе у першій та другій ролях.

Навчайте дітей долати агресію без шкоди для оточення. Наприклад, запропонуйте порвати папір, зім’яти газету, побити спеціальну «злу» подушку, кинути з усієї сили в кут м’який м’ячик, намалювати або зліпити злість тощо.

Створіть у дитсадку ціннісне середовище. Утримуйтеся від роздратованості, агресії, імпульсивності. За допомогою оцінних суджень зведіть уміння впоратися з агресією до найвищих моральних чеснот.

Оцінюйте конкретні вчинки дошкільників, а не особистість загалом. Мотивуйте свої судження, пропонуйте дошкільникам висловити та аргументувати власну оцінку. Діти не мають сприймати оцінку як індульгенцію чи ярлик. Оцінка має бути справедливою, гнучкою, необразливою.

Розробіть разом із дошкільниками кодекс честі. Колективно його оформте, розмістіть на чільному місці. Слідкуйте, щоб усі дотримувалися правил кодексу, й самі його не порушуйте.

Приділіть увагу проблемі дитячої агресії в роботі з батьками. Проведіть тренінги, рольові ігри, консультації, бесіди, круглі столи. Оформте пам’ятки для сім’ї, враховуючи особливості дитини. Або ж запропонуйте дітям самостійно зробити пам’ятку для своїх батьків.